Інтеграція України до Європейського Союзу – справа, яка потребує серйозної соціальної підтримки з одного боку, і у той же час – це можливість консолідувати суспільство довкола спільної мети. Однак українці прагнуть до ЄС пасивно, із домішком недовіри у власні можливості цю задачу бодай-колись виконати. Не тільки на рівні громадян, а й з вуст авторитетних експертів та політиків постійно доводиться чути скептичні (часто – аж до рівня презирства) висловлювання з приводу наших „шансів” стати частиною Об’єднаної Європи. Прикметно, що такий підхід характерний для представників усіх українських політичних сил (за виключенням, хіба, Президента та двох-трьох службовців Міністерства закордонних справ, які згідно посадових обов’язків зобов’язані випромінювати оптимізм).

Звичайно, смішно було б сприймати євроінтеграцію як процес простий, швидкий та одновимірний. Слушною видається й критика виконання Україною „домашнього завдання” із здійснення внутрішніх реформ – чи не головного сутнісного компоненту власне євроінтеграції. Але, вочевидь, направильним (і шкідливим!) є відмежування від подій та явищ, які цілком можуть сприяти наближенню України до ЄС (включно із вступом до Союзу). Так, в поточний момент та в осяжному майбутньому ціла низка обставин може дозволити Україні досягти суттєвого прогресу на шляху до Європи.

Зміни на західному фронті…

Найперше, що додає оптимізму – це фактичне завершення інституційної реформи в ЄС. Нагадаємо, що 2005 року, після Майдану, Україна, не зважаючи на загальне захопленя європейцями нашою країною, практично не змогла зробити ані кроку в бік Брюсселю через провал проекту європейської Конституції. Цей провал призвів до тривалої інституційної та світоглядної кризи в Європейському Союзі та апріорі унеможливив процес розширення. Криза була подолана через переукладення установчих документів ЄС в грудні 2007 року в Лісабоні, ратифікація яких завершилася результативним референдумом в Ірландії 5 жовтня 2009 року (формально лісабонський Договір про функціонування Європейського Союзу ще повинні схвалити чехи та поляки, але несподіванок тут не передбачається). Таким чином, європейцям нарешті вдалося цілком успішно завершити процес внутрішніх реформ, що вже само по собі означає однозначно більшу увагу Брюсселю до справ поза межами формального кордону Союзу.

Важливо відзначити, що, згідно лісабонських домовленостей, буде реформовано також зовнішню політику ЄС через реалізацію „європейського виміру демократії”. Реформа передбачає, по-суті, створення загальноєвропейського міністерства закордонних справ на чолі з Високим представником ЄС із зовнішніх справ та політики безпеки (ця посада запроваджується замість двох нині існуючих – Високого представника зі спільної зовнішньої та безпекової політики (зараз – Хав’єр Солана) та Європейського комісара із питань зовнішніх відносин та європейської політики сусідства (зараз – Беніта Ферерро-Вальднер). Новому очільнику європейської дипломатії будуть підпорядковані зовнішньополітичні структури Європейської комісії та дипустанови ЄС за кордоном (наразі ні Солана, ні Ферерро-Вальднер ні тим ні іншим безпосередньо не керують). Таким чином, європейська дипломатія стане більш ефективною та, вірогідно, оперативною. Це дозволить частково розбюрократизувати з боку ЄС український євроінтеграційний процес, і, за навності доброї волі, значно прискорити процес вступу нашої країни до Союзу.

Окрім Лісабонської угоди як явища загальноєвропейського, варто проаналізувати й внутрішні зміни в окремих європейських країнах. Найперше – це посилення позицій партій, які прихильно ставляться до ідеї вступу України до ЄС в Німеччині та Великобританії. Прихід в Берліні до влади Вільної демократичної партії на чолі з Гідо Вестервелле (який очолить зовнішньополітичне відомство ФРН) створює якісно новий для України політичний контекст в одній із ключових європейських країн. Сам факт, що в програмі цієї партії чітко закріплена перспектива вступу України до ЄС дає значні козирі українським дипломатам у всіх перемовинах за участю Німеччини.

Найвірогідніше, весною 2010 року у Великобританії відбудуться парламентські вибори, які практично однозначно призведуть до формування нового уряду на чолі із лідером Консервативної партії Девідом Камероном (прогнозувати це нескладно за результатами останніх місцевих виборів на Альбіоні, на яких 44% отримали консерватори, 25% – ліберальні демократи, а лейбористи посіли третє (!) місце із 24%). Варто відзначити особливу прихильність Камерона до України: саме з ініціативи консерваторів у квітні 2008 року в парламенті королівства відбулися дебати стосовно України, за наслідками яких Київ було віднесено до стратегічних партнерів Великобританії (офіційно цей статус закріплено в Лондоні 15 травня 2008 року). Під час зустрічі Камерона із главою Української держави рік тому (6 жовтня 2008 року), лідер консерваторів вкотре „висловив однозначну підтримку європейським прагненням України і підтвердив підтримку з боку Великої Британії курсу інтеграції України до євроатлантичних структур” (цитую за офіційним повідомленням прес-служби Президента України).

Девід Камерон – британський політик „нової хвилі”, який у разі вірогідного призначення прем’єр-міністром, прагнутиме реалізувати масшабні амбіційні ініціативи, зокрема, й у сфері зовнішньої політики. Цілком вірогідно, що такою ініціативою стане активне ангажування України до загальноєвропейського проекту.

… і зміни на фронті східному.

Повільно, але незворотньо у сприятливому для України напрямку розвиватимуться й події на пострадянському просторі. Росії все складніше позиціонувати себе як альтерантивний європейському центр тяглості. Основна причина цьому цілком прагматична: не зважаючи на очевидне прагнення, Кремль вже не здатний ефективно здійснювати економічну підтримку навіть лояльним до нього державам. Мова йде, зокрема, про кредити, які Росія була пообіцяла низці країн Співдружності незалежних держав, а наразі фактично відмовляється від своїх зобов’язань. Це викликає роздратування в столицях, які ще нещодавно підкреслювали максимальну лояльність до Росії. Яскравим підтвердженням цього став нещодавній самміт СНД в Кишинеу, який, вже здається остаточно, продемонстрував неефективність цього проросійського проекту. Демостративною є неучасть в самміті глав Таджикистану, Казахстану, Туркменістану та Узбекистану при тому, що троє останніх вважаються (вважалися?) цілком лояльними до керівництва Росії фігурами.

Ті ж, хто все ж взяв участь в роботі самміту, навряд чи залишилися задоволеними поїздкою. Ільхам Алієв, президент Азербайджану, не зміг ані на крок просунутися в вирішенні проблеми Нагірного Карабаху під час зустрічі із своїм вірменським колегою. Білоруський глава держави Алєксандр Лукашенко обурився відмовою Росії надати Мінську обіцяних 500 млн. доларів США кредиту. В зв’язку із цим білоруський лідер публічно палко підтримав висловлену Ющенком думку про те, що „якщо б в СНД діяла повноцінна зона вільної торгівлі, то не потрібно було б нікому ні у кого просити грошей”.

А двостороння зустріч Ющенка та Лукашенка взагалі пройшла в такій атмосфері взаємної приязні, якій позаздрив би й Леонід Кучма. Зокрема, президенти домовилися інтенсифікувати діалог та міждержавну взаємодію. «Мені здається, ми в стані просунутися дуже серйозно у цьому питанні буквально у найближчі півтора – два місяці», – загадково зауважив Лукашенко. Що ж до молдавського господаря заходу, то в.о. президента Молдови Міхай Гімпу напередодні самміту охарактеризував СНД у приблизному перекладі як „стару жінку, що помирає”. Раніше Гімпу заявив, що його країна обиратиме в які союзи та блоки вступати безвідносно до позиції РФ. Схожих поглядів дотримується й молдавський прем’єр Влад Філат та ймовірний новий президент республіки Маріан Лупа.

Як бачимо, проросійський геополітичний проект у Східній Європі деградує. У той же час саме зараз закладаються основи нового формату міждержавної багатосторонньої взаємодії в регіоні. Це створює додаткові можливості для того, щоб Україна активно відстоювала свій національний інтерес (зокрема, й інтеграцію до ЄС) через лідерство у спільноті східноєвропейських країн-не членів ЄС. І формальний інструмент – „Східне партнерство” -, і сприятливі геополітичні фактори (фактичний розпад СНД) для цього наявні.

* * *

Політичні обставини, які складаються сьогодні як у Західній, так і у Східній Європі, є безумовно сприятливим для євроінтеграційного курсу України. Почасти ці обставини зумовлені об’єктивними закономірностями політичного розвитку регіону, почасти – все ж є результатом кропіткої роботи українських (і не лише українських!) дипломатів, туристів, заробітчан і навіть деяких політиків, які в той чи інший спосіб доводять очевидну істину: жодна європейська країна не повинна залишатися поза Об’єднаною Європою.

Павло ТАРАСЮК,

заступник голови Української республіканської партії „Собор”,
голова всеукраїнської молодіжної громадської організації „Український Молодіжний Собор”.

Українське Слово

Під час проведення цієї програми відбулось 10 семінарів-тренінгів в яких взяло участь 217 юнаків та дівчат. Завдяки професіоналізму та досвіду тренерського складу під час тренінгів учасники мали змогу ініціювати широке громадське обговорення проблематики діяльності місцевої влади в Україні, порівняти зарубіжний досвід муніципальних перетворень, проаналізувати кілька проектів адміністративної та адміністративно-територіальної реформ.

Таким чином програма «Молодь і місцеве самоврядування – 2009» вийшла на наступний етап своєї реалізації в рамках якого передбачається видання журналу-бюлетеня «Молодь і місцеве самоврядування» в якому буде висвітлено узагальнене бачення громадсько-активної молоді України на реформу реформу місцевого самоврядування в Україні , пошуки різних шляхів її впровадження, аналіз та перспективи. Також до журналу-бюлетеня ввійдуть тексти дослідницьких робіт та доповідей учасників програми, рекомендації та зауваження незалежних експертів.

Основна мета програми – сформулювати бачення громадсько активної молоді стосовно шляхів реформування місцевої влади в Україні.

Програма розпочата у 2008 році за підтримки Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Української республіканської партії «Собор», Вестмінстерського фонду за демократію, Ліберального молодіжного руху Європейського Союзу (LYMEC) та Всесвітньої федерації ліберальних організацій (IFLRY).

Партнерами УМС в рамках програми «Молодь і місцеве самоврядування 2009» виступають також ввалійська партія Plaid Cimry та білоруська – Об’єднана громадянська партія.

Для того, щоб взяти участь у заходах в рамках програми «Молодь і місцеве самоврядування 2009» необхідно надіслати на електронну адресу um_sobor@ukr.net заяву в довільній формі, в якій зокрема зазначити прізвище, ім’я та по-батькові, членство в громадських організаціях, відомості про освіту, контактну інформацію, а також тему семінару, у якому бажаєте взяти участь.

Додаткову інформацію можна отримати у заступника голови Секретаріату УМС Олексія Грушника за тел. (8 044) 287 11 91.

Сценарний план тренінгів-семінарів:
03.08.09р. – Актуальні проблеми розвитку влади в Україні, шляхи залучення молоді до їх розв’язання.
04.08.09р. – Реформа місцевого самоврядування: основні наукові концепції та політичні ініціативи. Частина 1.
05.08.09р. – Реформа місцевого самоврядування: основні наукові концепції та політичні ініціативи. Частина 2.
11.08.09р. – Побудова моделі влади на місцевому рівні на базі окремого регіону (Харківська область).
12.08.09р. – Система стримувань і противаг на місцевому рівні. Світовий досвід, українські реалії та перспективи реформ.
13.08.09р. – Політико-правові проблеми у взаємовідносинах центр і регіони: питання балансу повноважень та потенційної конфліктності.
18.08.09р. – Побудова моделі влади на місцевому рівні на базі окремого регіону (м. Київ).
19.08.09р. – Зарубіжний досвід місцевого самоврядування: країни Західної Європи.
20.08.09 – Зарубіжний досвід місцевого самоврядування: пострадянські країни.
25.08.09р. – Побудова моделі влади на місцевому рівні на базі окремого регіону (м. Севастополь).

Прес-служба ВМГО «Український Молодіжний Собор»

24 вересня 2008 року моделі реформи місцевого самоврядування учасники спеціального додаткового семінару  – представники провідних вищих навчальних закладів Києва – розглядали крізь призму розвитку місцевих громад в країнах колишнього СРСР. Про процеси розвитку місцевої влади на місцях в Росії та Білорусі розповідав спеціальний гість ВМГО «Український Молодіжний Собор» – Алєксандр Цинкевіч, президент Білоруської асоціації молодих політиків, випускник Білоруського інституту управління (2001р.). Зокрема, Алєксандр Цинкевіч

Прес-служба ВМГО «Український Молодіжний Собор»

Присутні на семінарі представники ВМГО «Український Молодіжний Собор», Українського інформаційно-культурного центру, лідери органів студентського самоврядування вищих навчальних закладів з м. Сімферополі та м. Києва обговорили практичні проблеми та недоопрацювання місцевої влади, а також мали можливість переглянути електронну презентацію «Місцеве самоврядування: шлях до гармонії», яку створено на основі аналізу наявних проектів реформування місцевої влади в Україні.

Із електронною презентацією «Місцеве самоврядування: шлях до гармонії» ви зможете незабаром ознайомитися на нашому електронному порталі.

Прес-служба ВМГО «Український Молодіжний Собор»

Овен Хесвей та Келлі Вільямс здійснили електронну презентацію моделі місцевих виборних органів та локальної адміністрації в Великобританії після чого учасники семінару провели порівняльний аналіз британської та української моделей. Одним із перших ключових висновків, який був зроблений в процесі порівняння, стало встановлення взаємозалежності між низьким співвідношенням «кількість виборців/депутат представницького органу» та ефективністю впливу громади на свого представника у владі.

Присутні на семінарі депутати районних в м.Харкові рад розповіли про практичні проблеми, із якими вони зіштовхуються в процесі реалізації наказів виборців. Практичним висновком дискусії із цього питання стало визнання надмірної бюджетної централізації негативним фактором в процесі побудови ефективного місцевого самоврядування.

В роботі семінару взяли участь Голова УМС Павло Тарасюк, заступник голови УМС – голова Харківської обласної організації Олена Маракіна, голова Секретаріату Українського Молодіжного Собору – член президії Центральної Ради Михайло Гончарук, численні представники Харківської міської організації УМС, представники Української республіканської партії «Собор», ВМГО «Батьківщина Молода», студенти провідних харківських вищих навчальних закладів.

Прес-служба ВМГО «Український Молодіжний Собор»